Мари улам (Mari)

Add a Comment

Comment by ЕlenKA on November 9, 2009 at 4:33pm

Салам Лиже!!!!!

Comment by murrrzuk on October 17, 2009 at 6:26pm

д. Тебеняки, Пермский край.
На фото - марийские куклы и автор Луиза Николаева. Луиза участвует в большом количестве проектов, ведет кружки по традиционной марийской вышивке, плетению на дощечках, учит детей различной ручной работе и просто волшебница Так же она представляет марийцев на многих конференциях. Луиза бережно собирает, хранит и реставрирует элементы традиционной мари одежды.

Comment by Maxim Ryabchikov on October 15, 2009 at 3:23pm

Вот деду марийцы рассказывали в старые времена: там у Кадниц место было какое-то особенное - город ли древний, что - уж не знаю. И вот это место защищал их богатырь на коне. А враги его к реке теснят, к самому краю уже. Богатырь этот хлестнул коня, конь прыгнул вниз на полгоры, ударился о землю копытами - и этот холм, этот вал под его ногами образовался. Богатырь хлестнул коня снова - и тот перескочил Волгу. А враги так и остались наверху, на обрыве - смотрят: чудо такое произошло.
В семь утра медлительный паром, совершавший всего три рейса в день, перевозил нас через Суру. Где-то под брюхом тяжёлого, нагруженного автомобилями судна, было озеро Анненское, затопленное водами Чебоксарского моря. Я читал в записях этнографов прошлого марийскую легенду о нём: в этом озере утопилась дочь правителя города Цепеля. Но она не умерла, а стала женой Стерляжьего царя, стойбище которого где-то тоже под нами, в устье Суры. Вдумываюсь сейчас в эту легенду: утопилась в озере, а живёт в Суре - это как? Просто ответить: наверное, они сообщались протокой. Но неправильно. Всякий раз надо ударять себя по рукам, когда тянешься к мифу, собираясь его развинтить, понять, как что работает, что за что зацепляется. Миф, древняя легенда - это не полигон для изучения технологий.
Акцорин, работая над трудом о марийском эпосе, тоже вспоминал Анненское озеро. Мысль волновала его другая - вероятно, дочь марийского кугуза не утонула - её утопили, переселили в другой, загадочный мир воды, чтобы сделать женой его правителя, отдать ему самое дорогое.
Статья целиком здесь: http://www.vasilsursk.ru/tur/kruzhka.htm

Comment by Денис Байметов on October 1, 2009 at 2:30pm

САЙ ЧЫЛА МАРИЙ-ВЛАКЛАН!!!!

Comment by Ortem on September 25, 2009 at 1:03am

Википедия на горно-марийском языке (в инкубаторе)

Comment by Ortem on September 25, 2009 at 12:52am

скоро будет оцифрован самоучитель "Марийский для всех" (на луговом марийском) и выложен в Уралистике

Comment by Maxim Ryabchikov on September 23, 2009 at 6:43pm

Небольшой очерк К.Н. Санукова об истории вхождения горных и луговых мари в российское царство.
mari_450.pdf

Comment by Maxim Ryabchikov on September 11, 2009 at 10:19am

Ау. Есть кто-нибудь в Москве, кто разговаривает по горно-марийски?

Comment by Ortem on September 6, 2009 at 10:51pm

http://ugraina.org/encyclopedy/1063/1045/4146.html

ЧЕМЕРИСИ УКРАЇНСЬКІ

Етногрупа марійців, які переселилися до українських воєводств Речі Посполитої 1527, а також протягом Марійсько-Московських воєн (після падіння Казанського ханства). Одна з найстарших та компактних груп фіно-волзького населення в Україні, відома під застарілим етнонімом "чемерис". За даними академіка Ярослава Дашкевича, зберігали національну ідентичність, мову і традиційну релігію до кін. ХVІІ ст, т. зв. "Барські чемериси" - до кінця ХІХ ст.

"Чемериси (українська народна назва; справжня назва череміси, мабуть, болгарсько-чуваського походження, значення невідоме; тепер, згідно з самоназвою, марійці, бо етнонім "Череміси" набув пейоративного відтінку). Народ з Поволжжя, значна група якого, переселена як полонені на західні кордони Московського князівства, втекла через Білорусь на Волинь у 1527 р. Пізніші міграції ХVІ ст. пов'язані з повстанням Ч. проти московської влади; у 2-й половині ХVІІІ ст. на Полтавщину тікали чемериси-кріпаки з Курщини.

Послуговувалися марійською мовою з волзької групи фінно-угорських мов. Основне місце поселення - Бар на Поділлі (з 1541-1542 рр.), де утворили окрему автономну частину міста "Чемериський Бар". Виконували сторожову службу, захищаючи Поділля від татар, беручи участь у походах на Причорномор'я. Займалися також рільництвом, городництвом, скотарством, бджолярством, мисливством. Інші поселення - подільське місто Череміси (з 1600 р.; на поч. ХVІІІ ст. припиняє існування); передмістя Черемисівка (виникло після 1607 р.) сучасного м. Сальника Вінницької обл.; м. Чемерпіль (з 30-х рр. ХVІІІ ст.) тепер Кіровоградської обл. Колишній Чемериський Бар - сьогодні с. Чемериси біля Бару. Окремі сім'ї Ч. мешкали у Каневі (сер. ХVІ ст.). Спершу язичники, потім православні. У мовному відношенні у ХVІІ ст. асимілювалися з українцями. За приблизними підрахунками у 70-их рр. ХVІ ст. на Поділлі проживало не менше 1-1,5 тис. Ч.; у 70-их рр. ХVІІ ст. - близько 10 тис. До кін. ХVІІ ст. були консолідованим острівним етносом з досить стійкими етнічними бар'єрами.

Брали активну участь у Визвольній боротьбі під керівництвом Б.Хмельницького, коли основна маса їх перейшла на бік козаків, утворивши окремі кавалерійські частини чи увійшовши до складу полків. 1672 р., разом з татарськими загонами, що були на польській службі та зазнавали, як і Ч., національної дискримінації, перейшли на турецьку сторону (2 тис. у складі турецьких, 400 у складі молдавських військ). Їхніми центрами були Кам'янець-Подільський та Бар. У складі війська гетьмана П.Дорошенка воювали з гетьманами М.Ханенком та І.Самойловичем, з російськими військами, які облягали Чигирин (події 1672-1673 рр.). Тоді становили помітну військову силу на Поділлі. 1699 р. емігрували на землі поблизу дельти Дунаю та на Хотинщину. Пізніше повернулася під назвою "волоських чемерисів". У 50-60-их рр. ХІХ ст. барські Ч. боролися з російською адміністрацією за відновлення привілеїв, скасування панщини.

Проживання Ч. залишило помітні сліди в українській антропонімії (прізвище Чемерис), топонімії, матеріальній культурі (чоловічий верхній одяг для верхової їзди - чемерка, побутувала до 20-х рр. ХХ ст.; чемериська вишиванка ХVІІ - поч.ХVІІІ впливала на українську), а також в українському фольклорі Поділля.

В окремих історичних джерелах та в літературі деколи ототожнювалася з татарами, татарами-липками, для чого немає підстав.

Ярослав Дашкевич (Львів)".

Етнічний довідник. Етнічні меншини України. К., 1996. С.164-165.
Видання Центру етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України

Comment by Шкляев Алексей on August 31, 2009 at 12:59am

говорят Эдуард Чемышев

• First
• Previous
• Next
• Last